Заздрість – дуже специфічний психічний феномен. Усі переживали це почуття, але зізнатися в ньому буває складно навіть самому собі. Саме тут криється головна небезпека. Адже придушення почуття заздрості має негативні наслідки для психічного стану людини, її розвитку та застосування творчих здібностей.
Заздрість – це завжди історія про задоволення, яке ми приписуємо іншим. Ми заздримо саме насолоді, яку в нашому уявленні нібито відчуває інша людина, будучи успішною, багатою тощо.
Що викликає заздрість?
Заздрість прямо говорить про те, чого бракує нам, але це є в інших.
У житті кожної людини бувають фрустрації, втрати, розчарування, невдачі, і все це так чи інакше впливає на нашу самооцінку, тобто оцінювання себе в порівнянні з певним внутрішнім ідеалом. Саме в періоди, коли ми незадоволені самі собою, заздрість може проявлятися як захист від неприємних думок та почуттів.
Важливо усвідомити – неможливо примусити себе не заздрити, але можна змінити спосіб регулювання самооцінки, пропрацювавши внутрішні конфлікти.
Заздрість – дуже неприємне почуття. Аби з ним впоратися, психіка використовує різні механізми захисту: заперечення, ідеалізацію, знецінення, проєкцію, всемогутній контроль та інше. Агресивна поведінка також може бути способом подолання почуття заздрості.
Розберемо найпоширеніший механізм такого захисту – знецінення.
Яскравим прикладом є використання фрази на адресу малознайомих людей на кшталт: "Зрозуміло, як він розбагатів – накрав".
Механізм тут такий:
- людина проєктує на інших свої труднощі в самореалізації ("якщо я не можу чесно заробити, то й інші не можуть");
- потім з'являється ідея, що знецінює ("накрав" або "заробила тілом") як спосіб пояснення своїх невдач ("я-то чесний, тому в мене немає того, що є в них").
Заздрість дуже сильно підриває віру в себе і змушує сумніватися у власних здібностях. Усвідомлена робота з почуттям заздрості – це шлях до розвитку творчих здібностей, можливості отримувати задоволення від життя, любові та подяки.
Автор:
психоаналітикиня Аріна Семеній