Ми як батьки хочемо бути з дитиною весь час у контакті, знати, що з нею відбувається, з ким вона товаришує, поки ми проводимо час окремо. Але на всі розпитування, як минув день, вона відповідає односкладово – "Не пам'ятаю", "Нормально", "Ок", "Все добре".
Батькам дуже важливо підтримувати з дитиною тісний контакт у будь-якому віці, бо це і про емоційну близькість, і про безпеку дитини насамперед. Інакше як дізнатися, що діється у дитини в житті, чи потрібна їй допомога, підтримка, якщо вона тримає все у секреті.
Але ситуація часто така, що поки дитина маленька – вона начебто хоче щось сказати, але поки що не може через те, що мовні навички ще не так добре розвинені, маленький словниковий запас.
А коли стає старшим, може, але вже не хоче.
Чому так відбувається?
Якщо дитина на ваші запитання відповідає "все ок" або "не знаю/не пам'ятаю" і більше від неї нічого не доб'єшся – це тривожний дзвіночок, що у стосунках вже не все добре.
За батьківсько-дитячі стосунки завжди відповідальні дорослі. Тому й причину потрібно шукати у собі, у своїй поведінці.
Швидше за все, якщо дитина емоційно закрилася і не хоче ділитися важливими для себе речами, колись ви:
- Відмахнулися від дитини – колись вона підійшла до вас із чимось потаємним, а ви були зайняті "Ой, почекай, справи по роботі" або щось таке.
- Знецінили переживання – "Ну що ти так засмутився. У тебе в житті стільки всього ще буде", "Це не кінець світу" тощо. Так, ми хочемо допомогти пережити негативні емоції швидше, але при цьому заперечуємо важливість та значущість переживань та емоцій вашої дитини.
- Перебільшили – інша крайність знецінення, коли реагуємо надто бурхливо і надаємо вчинку зайвого значення "Ти отримав двійку?! Я від тебе такого не чекала! Місяць без телефону".
- Втратили довіру – буває, ми йдемо на будь-які хитрощі, аби тільки дізнатися, що у дитини сталося. Наприклад, дали обіцянку не карати, якщо дитина сама зізнається і не дотрималася її. Або обіцяли нікому не розповідати, але проговорилися бабусі, іншим родичам чи сусідам.
- Втратили авторитет – не змогли утримати дорослу позицію, тому дитина не бачить у вас надійної для себе опори.
Якщо при проблемах та труднощах дитина не йде за допомогою, втіхою чи порадою до вас – ви швидше за все не вибудували довірчі безпечні стосунки та не налагодили діалог.
Дитина не може передбачити, як ви відреагуєте у тому чи іншому випадку, з'являється страх. Тому просто вибирає не ризикувати та зберігати більш-менш стабільність. За принципом "менше знає, міцніше спить".
Якщо знайшли свої помилки, що призвели до секретів, емоційної закритості – це не привід опускати руки та ставити хрест на стосунках із дитиною. Пам'ятайте, що все можна виправити і ніколи не буває пізно. Завжди можете за порадою звернутися до психолога. Психолог допоможе дізнатися як допомогти насамперед собі, щоб налагодити стосунки з дитиною.
